Розвиток сучасного міста в контексті зміни клімату — досвід Вінниці

Наприкінці травня Українська кліматична мережа та міжнародна організація 350.org в регіоні EECCA організували прес-тур до Вінниці. Greencubator долучився до заходу, щоб разом з іншими учасниками дізнатись, як місто працює над скороченням викидів CO2 і поступово переходить на ВДЕ. Програма подорожі включала:

• знайомство з велосипедною інфраструктурою Вінниці;
• відвідування заводу з виробництва сонячних панелей KNESS PV;
• візит на Стадницький полігон відходів і біогазову ТЕЦ на ньому.

«Велосипед — це просто ще один вид міського громадського транспорту»

Велопроект за підтримки Швейцарського бюро співробітництва в Україні почали впроваджувати у Вінниці у 2016 році. Як розповів Андрій Сорокін, спеціаліст відділу транспорту у Департаменті транспорту, енергетики та зв’язку Вінницької міської ради, на чотири напрямки велосипедизації міста виділили 8 млн грн і запустили:

• громадський велопрокат — стартував восени 2016 року, як альтернатива громадському транспорту і для скорочення автомобільних заторів, разом зі зменшенням шкідливих викидів в атмосферу. У місті є 59 км велодоріжок, з яких понад 30 км — виділені смуги руху. За підрахунками Андрія Сорокіна, цього року містяни здійснюють 300-400 оренд велосипедів на день. Станції громадського велопрокату доповнюються також станціями від приватного проекту Nextbike;

• громадські велопарковки — місто облаштувало 38 велопарковок на 720 місць біля популярних міських об’єктів і навчальних закладів;
• велостанція для міських службовців — працівники Вінницької міської ради можуть виконувати робочі поїздки велосипедами — спеціальний парк для вінницьких службовців (велосипеди навіть мають нішу для документів) включає 32 звичайні і 8 електровелосипедів;
• муніципальна велошкола під відкритим небом у центральному парку — наразі вона тільки розвивається і має лише 8 велосипедів, але інструктори вже навчають всіх охочих.

Розвиток велотранспорту є частиною загальної транспортної реформи міста, розпочатої у 2015 році. Як розповів заступник міського голови Владислав Скальський, все почалося ще раніше: у 2008 році місто підписало меморандум з Швейцарським Державним Секретаріатом з економічних питань (SECO). Тоді ж Вінниця взяла курс на підвищення мобільності і пріорітетність муніципального транспорту. На сьогодні понад 50% вінничан користуються міським транспортом — це близько 155 млн пасажирів на рік. Впровадження єдиного електронного квитка, ревіталізація віддалених районів, збільшення відсотка містян, що дістаються місця призначення сталим транспортом — головні складові цієї реформи, які вже реалізовані.

Промислове виробництво сонячних панелей на Вінниччині

KNESS Group відкрила завод KNESS PV на Вінниччині у лютому 2019 року. В його будівництво, що займає площу 6600 кв м та має потужність до 200 МВт/рік, інвестували 5 млн євро. Завод може випускати різні види панелей: рамкові та безрамкові, моно- та полікристалічні, на 72 або 60 фотогальванічних елементи. Потужність кожної готової панелі відрізняється в залежності від потреб замовника і сягає 365-390 Вт. Директор заводу Kness PV Олег Довбощук уточнює, що на заводі впроваджена максимальна автоматизація процесів (до 95%): усього у виробничих цехах працює 4 зміни по 40 працівників. Одна зміна за 12 годин роботи видає 620 одиниць готової продукції. За добу — приблизно 1300 панелей. Обладнання і технології отримані з Китайського інституту сонячної енергетики, який за контрактом навчав персонал у Вінниці. Втім, завод активно нарощує частку українських партнерів. Наприклад, зараз тестують скло Костянтинівського заводу скловиробів на предмет його придатності для виробництва сонячних панелей. Еколог підприємства Валерій Король розповів, що максимальний термін експлуатації панелей складає 30 років, але в обласне управління екології вже направлений для затвердження екологічний паспорт панелей, як елементів відходів. Що ж до відходів самого процесу виробництва, вони належать до найнижчого, четвертого класу небезпеки, і майже повністю йдуть на повторне використання: скло, алюміній, мідь тощо.

Енергія зі сміття і рекультивація полігону

Третім пунктом призначення став Стадницький полігон відходів, на якому розміщено біогазову електростанцію, що є хорошим прикладом того, як українські міста можуть вирішувати наболілу проблему поводження зі сміттям. Полігон приймає приблизно 150 тис. тонн сміття на рік, що, за орієнтовними розрахунками, дає можливість генерувати до 1 МВт електроенергії на годину, спалюючи газ метан. Нове життя полігону почалося у 2008 році, коли сюди зайшов німецький інвестор Йорг Майсснер. Сьогодні він — директор ТОВ «Альтернативні енергосистеми і технології захисту навколишнього середовища» і запевняє, що в Україні є фантастичний потенціал використання біогазу. Втім, бракує як зацікавленості зі сторони підприємців, так і підтримки з боку державних органів. У 2011 році на звалищі налагодили постійний відбір і спалювання метану, завдяки чому припинились пожежі, зменшився і майже повністю зник сморід, а «тіло» полігону почало осідати в 3 рази швидше. За період з грудня 2011-го до кінця 2018-го на стадницькому полігоні відходів було зібрано і спалено близько 19 млн куб м метану. На сьогодні для відбору метану задіяна 31 свердловина глибиною 35-40 м. З 2015 року на полігоні працює блочно-модульна електростанція, що перетворює метан в енергію. Встановлена потужність електростанції становить 999 кВт. У 2018 році на полігоні вироблено 6 млн кВт електроенергії, у 2019 році потужність роботи станції підняли до стабільних 800 кВт/год. Вироблену електроенергію продають за «зеленим тарифом» напряму ДП «Енергоринок». Йорг Майсснер підраховує, що біогазова станція, в яку до сьогодні вже інвестували близько 2 млн євро, окупиться за 7 років. Примітно, що 10% доходу від продажу електроенергії з біогазу інвестор щомісячно спрямовує на рекультивацію полігону. Фото: Юлія Пашковська (350.org-EECCA)

БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО:

• ClimateLaunchpad 2019 відкрився для України!
• Популяризація «зелених» історій і розвиток підприємницької культури — підсумки кліматичної дискусії від Greencubator